Якість освіти як ключова категорія нових форм освіти

Одним із викликів нашого часу, які гостро стоять перед школою, є соціалі­зація учня. Сучасний світ змінюється настільки швидко, що в межах життя одного покоління відбуваються кардиналь­ні зміни, які стосуються всіх сторін існу­вання людини. Десять років тому мобіль­ний телефон був екзотичною новинкою, елементом престижу, а зараз є лише необ­хідним компонентом буття.

Соціум змінюється швидко, темп життя, ви­моги до співробітників фірм і підприємств зростають з лякаючою швидкістю. Гнучкість, винахідливість, творчий підхід до розв'язання проблем, уміння за­стосувати суму професійних знань у швидкоплинних умовах дорого коштує. Але ці вміння не беруть­ся нізвідки, їх треба формувати і розвивати. Тому школа, яка розуміє дійсне значення цих процесів соціуму, несе на собі особливу відповідальність за вміння пристосовуватися до змін.

Соціалізація передбачає два взаємопов'язані процеси: пристосованість (адаптацію) і відосо­блення. Це новий, абсолютно необхідний для по­вної оцінки якості освіти результат. Уявімо собі учня, випускника школи, який добре навчений основам наук, вихований і розвинений, але не знає, в чому різниця між кредитом, позикою,субсидією та не знає куди звернутися для їх отримання; не знає своїх прав і обов'язків як чле­на сім'ї; як людини, затриманої міліцією; як абі­турієнта, допризовника, пацієнта чи клієнта сфери послуг, громадянина, не знає установ і відомств, що забезпечують захист його прав; не вміє про­тистояти сексуальним домаганням, алкогольним і наркопропозиціям, кримінальним і екстреміст­ським ідеям. Якщо необхідність соціалізації учня усвідомлена і визнається вчителем (що, звичайно, свідчить про його сучасний рівень ерудиції, про­фесіоналізм),то він закладатиме цю ідею перш за все в завдання уроку. І, проектуючи урок, ду­матиме, шукатиме зміст, методи, форми, засоби, створюватиме умови, щоб мета соціалізації була виконана.

Головне призначення вчителя – допомагати, супроводжувати, направляти й підтримувати діяльність учнів у навчально-виховному процесі. Головним мотивом, що спонукає вчителя до самоосвіти, саморозвитку, самоаналізу, самовиховання  є потреби викладача в професійній самореалізації і інтелектуальної творчості.

Однією із форм активізації вчительської творчості є свобода у виборі технологій, навчальних посібників, а також проектна, дослідницька, інноваційна діяльність. Тому на засіданнях МК кафедри природничо-математичних дисциплін  розглядаються питання доцільності використання вчителем того чи іншого методу в умовах ліцею, або в умовах викладання інтегрованого курсу, або для отримання високих показників результативності використання.

У сучасній освіті один із пріоритетних напрямів розвитку є інформатизація та впровадження комп’ютерних технологій у навчальний процес, що значно покращує якість та ефективність навчання майбутніх фахівців, підвищує конкурентноспроможність на ринку праці. Застосування комп’ютерних технологій потребує перегляду форм і методів навчальної діяльності. Слід пам’ятати, що комп’ютерні технології є ефективним, але допоміжним засобом навчання. Застосування комп’ютерних технологій підвищує активність студента, веде до перебудови навчального процесу в бік самостійних форм навчання. Без перевантажень можна інтенсифікувати процес навчання в умовах профільного навчання завдяки раціональному використанню комп’ютерних технологій. Використання сучасних технічних засобів для розв’язання фахових завдань на базі отриманої комп’ютерної підготовки є запорукою конкурентноспроможності майбутнього фахівця.

   Отже, ми вам пропонуємо певні кроки для створення  дієвої сучасної системи навчання:

 

1. Створіть школи як справжні ресурсні ін­формаційні центри, що працюють увесь рік і навчають упродовж життя.

2. Довідайтеся, чого хочуть учні й батьки— клієнти школи.

3. Гарантуйте клієнтам бажані результати.

4.  Пристосуйтеся до всіх стилів навчання й активізуйте всі центри компетентності.

5.  Використовуйте найефективніші у світі методики викладання.

6. Дбайте про ваш головний  ресурс — учи­телів.

7. Хай кожен одночасно буде і вчителем, і учнем.

 8. Змініть систему оцінювання.

9. Використовуйте новітні технології.

Суспільні функції вчителя, необхідність перебувати завжди на видно­ті, перед очима найбільш чесних суддів — своїх вихованців, зацікав­лених батьків, широкої громадськості — висуває завищені вимоги до особистості вчителя, його моральності та поведінки. Вимоги до вчителя — це імперативна система професійних якостей, які визна­чають успішність педагогічної діяльності.

Насамперед, слід мати на увазі, що практичну педагогічну діяль­ність лише наполовину побудовано на раціональній технології. Інша половина її — мистецтво. Тому перша вимога до професійного педа­гога — наявність педагогічних здібностей. За такого підходу ми від­разу ж вимушені ставити питання: чи існують спеціальні педагогіч­ні здібності? Відомі знавці педагогічної праці відповідають на нього ствердно.

Педагогічні здібності — це якість особи, інтегровано виражена як схильність дб роботи з дітьми, любов до дітей, отримання задово­лення від спілкування з ними. Часто педагогічні здібності звужено до вмінь виконувати конкретні дії — ставити запитання, вислуховувати відповіді, отримувати інформацію, скеровувати подальші роздуми, правильно розмовляти, організовувати учнів тощо, але це, швидше, риси професіоналізму.

Серед професійних якостей педагогів, що їх зазвичай відносять до здібностей, можна визначити кілька головних груп.

Організаторські

Виявляються в умінні вчителя згуртувати учнів, зайняти їх спіль­ною справою, розподілити обов'язки, спланувати роботу, підбити під­сумки зробленого тощо.

Едукативні

Уміння підібрати й підготувати навчальний і виховний матеріал, наочність, устаткування, доступно, чітко, виразно, переконливо та по­слідовно його викласти, стимулювати розвиток пізнавальних інтересів і духовних потреб, навчально-пізнавальну активність тощо.

Перцептивні

Перцептивні, що виявляються в умінні сприй­мати вихованців, проникати в їхній духовний світ, об'єктивно оцінювати емоційний стан, вияв­ляти особливості психіки.

Комунікативні             

Комунікативні здібності виявляються в умінні вчителя встановлювати педагогічно доцільні вза­ємини з учнями та їхніми батьками, колегами, ке­рівниками навчального закладу.

Сугестивні

Сугестивні здібності полягають в емоційно-вольовому впливі на вихованців.

Дослідницькі

Дослідницькі здібності виявляються в умінні розпізнавати й об'єктивно оцінювати педагогічні ситуації та процеси.

Науково-пізнавальні  здібності виявляються у за­своєнні наукових знань, упровадженні досягнень науки в шкільну практику.

Чи всі здібності однаково важливі в практичній діяльності педагога?

Виявляється, ні. Наукові дослідження остан­ніх років виявили провідні та допоміжні зді­бності. До провідних, за результатами численних опитувань педагогів, належать: педагогічна спо стережливість, едукаційні, організаторські, екс­предивні. Інші серед відомих здібностей можуть бути віднесені до розряду супутніх, допоміжних.

Звісно, в ідеалі педагогічною діяльністю мають займатися люди, які мають до неї покликання, об­даровані та здібні. Але педагогічна професія стала масовою. Де взяти сотні тисяч обдарованих педагогів? Доводиться пом'якшувати постановку питання. Багато фахівців схиляються до висновку, що брак яскраво виражених здібностей може бути компенсований розвитком інших важливих професійних якостей — працьовитості, чесного та серйозного ставлен­ня до своїх обов'язків, постійною роботою над собою.

Тому важливими професійними якостями педагога ми повинні визнати:

•                працьовитість;

•                працездатність;

•                дисциплінованість;

•                відповідальність;    -

•                                    уміння поставити мету та вибрати шляхи її досягнення;

•                організованість;

•                 наполегливість;

•                систематичне та планомірне підвищення свого ' професійного рівня;

•                прагнення постійно підвищувати якість своєї праці.

Через ці вимоги педагог реалізується як пра­цівник, виковує свої обов'язки в системі виробни­чих стосунків.:-

ЛЮДСЬКІ ЯКОСТІ ПЕДАГОГА

На наших очах відбувається помітна транс­формація навчальних закладів у виробничі уста­нови, що надають «освітні послуги» населенню, де діють плани, контракти, трапляються страйки, розвивається конкуренція — неминучий супут­ник ринкових відносин.

За таких умов особливої важливості набува­ють людські якості педагога, які стають про­фесійно значущими передумовами створення сприятливих взаємин у навчально-виховному процесі. Серед цих якостей людяність, добро­та, терплячість, порядність, чесність, відпо­відальність, справедливість, обов'язковість, об'єктивність, щедрість, пошана до людей, висока моральність, оптимізм, емоційна врів­новаженість, потреба в спілкуванні, зацікав­леність життям вихованців, доброзичливість, самокритичність, дружелюбність, стриманість, гідність, патріотизм, релігійність, принципо­вість, чуйність, емоційна культура та багато інших.

Обов'язкова для вчителя якість — гуманізм, тобто ставлення до людини, яка зростає та розвивається, як до найвищої цінності на Землі. Учні бачать ці прояви та слідують їм, спершу неусвідомлено, а потім свідомо, поступово набуваючи досвіду гуманного ставлення до людей.

Учитель — це завжди активна, творча осо­бистість. Він є організатором повсякденного життя школярів. Будити зацікавленість, вести учнів за собою може лише людина з розвине­ною волею, де особистій активності відведено провідну роль

Професійно необхідними якостями вчителя : витримка та самовладання. Жодних зривів, розгубленості та безпорадності вихователя учні не повинні відчувати й бачити. Ще А. С. Макаренко вказував, що вчитель без гальм — зіпсована, не- керована машина. Потрібно це пам'ятати постійно, контролювати свої дії та поведінку, не опус­катися до образ при учнях, не нервуватись через дрібниці.

Душевна чуйність у характері вчителя — своєрідний барометр, який дозволяє йому відчувати стан учнів, їхній настрій, вчасно приходити на допомогу тим, хто її найбільше потребує. Такий учитель усвідомлює особисту відповідальність за долі молодого покоління.

Невід'ємна професійна якість вчителя — спра­ведливість. За родом своєї діяльності педагог ви­мушений систематично оцінювати знання, умін­ня, учинки учнів. Тому важливо, щоб його оцінні судження відповідали рівню розвитку школярів. За ними учні роблять висновок про об'єктивність вихователя. Ніщо так не зміцнює етичний авто­ритет педагога як його вміння бути об'єктивним. Упередженість, несправедливість, суб'єктивізм учителя шкодять справі виховання. До загострен­ня стосунків, конфлікту, невихованості в цій си­туації — рукою подати.

Вихователь зобов'язаний бути вимогливим. Це найважливіша умова його успішної діяльності. Високі вимоги вчитель спершу висуває до себе, бо не можна вимагати від інших того, чим не во­лодієш сам. Педагогічна вимогливість має бути розумною.

Окремо слід наголосити на професійному так­ті педагога як особливого роду вмінні вибудовува­ти свої стосунки з вихованцями.

Педагогічний такт — це дотримання міри під час спілкування з учнями. Осердям пе­дагогічного такту є пошана до особистості вихованця. Розуміння вихованців застерігає вчителя від нетактовних учинків, підказує йому вибір оптимальних засобів дії в кон­кретній ситуації.

Наукова захопленість — обов'язкова вчительська якість. Наукова зацікавленість допомагає вчителе­ві формувати й утримувати увагу до свого предме­та, підтримувати рівень наукової культури, навча­ти учнів бачити зв'язок своєї науки із загальними тенденціями людського розвитку.

Любов до своєї професійної праці — якість, без якої не може бути педагога. Складові цієї якос­ті — сумлінність і самовідданість, досягнення ви­соких результатів, зростання вимогливості як до себе, так і до рівня свого професіоналізму.

Сучасного педагога вирізняють ерудиція, висо­кий рівень культури. Той, хто хоче вільно орієнту­ватися в сучасному світі, має багато знати. Ерудований педагог має бути носієм високої особистої культури.

Перелік якостей, необхідних для виконання певної професії, прийнято називати професіограмою. Професіограма вчителя — одна із найсклад­ніших.

У педагогічній літературі зна­ходимо такі вимоги до вчителя:

•               фізичне здоров'я, урівноваженість характеру;

•               розвинена воля;

•               підприємливість, ініціатива;

•               організаторські здібності та навички;

•               висока загальна освіта та бездоганне знання свого предмета;

•               прагнення поповнювати розумовий багаж но­вими знаннями;

•               знайомство з основними засадами сучасної рефлексології, педагогіки й методики;

•               знання методики свого предмета;

•               знання учнівського колективу (групи, ауди­торії);

•               соціально-економічна та політична підготовка;

•               зацікавленість громадським життям та актив­на участь у ньому;

•               чітке розуміння цілей і завдань виховання;

•               уважне ставлення до учнів;

•    знання методики й методів навчання і вихо­вання;

•    загальна ерудиція та педагогічна майстер­ність;

•    знання психолого-педагогічних засад навчан­ня та виховання;

•    комуністична ідейність і цілеспрямованість;

•    знання ТСН і новітніх методів навчання;

•    любов до дітей, уміння їх зрозуміти;

•    оптимізм, віра в людину;

УЧИТЕЛЬ В ОЧАХ УЧНЯ

Усе гаразд, доки ми дивимося на вчителя і його справу «дорослими» очима. Ми добре розу­міємо одне одного.

 А діти? Яким вони бачать учителя?

Непідкупна, чиста дитяча душа фальшивити не може, ще не навчилася. У ній учитель відби­вається таким, як він є. Зірке, нещадне дзеркало миттєво зафіксує все: і гарне, і погане.

Вимоги до вчителів вимірюють особистою мір­кою. Учитель для юної особистості — людина без вад. Хочете в цьому переконатися?

Ми з вами вже ознайомилися із  найважливішими якос­тями вчителя А  скажіть, яку б із них ви б поста­вили на перше місце? На друге?

Відповіли? А тепер слово учням, точніше вчо­рашнім учням.

 Із тисяч опитуваних щороку студентів-першокурсників педагогічних ВНЗ приблизно 85% із них стабільно віддають перше місце такій якості, як справедливість. Вимогливість посі­дає друге місце. Знання предмета лише третє. Місця в першій десятці посідають моральні якості вчителя: доброта, довіра до учнів, уві­чливість, скромність, простота, чуйність, організованість, моральна чистота.

Характерно, що образ учителя не залишається постійним, а змінюється від класу до класу.

У початковій школі вчитель — ідеал, його ви­моги — закон. Що б там не казали вдома, а катего­ричне «Марія Іванівна сказала так» — моменталь­но розв'язує всі проблеми. Але така ідеалізація вчителя продовжується недовго й має тенденцію до зникнення. Поза тим, позначається вплив до­шкільних закладів: діти дивляться на вчителя як на звичного вихователя дитсадка.

...Учні третього класу пишуть твір «Учитель». Цікаво, що вони побажають учителям, на які якості звернуть увагу?

Сільські школярі одностайно погодилися, що їхній учитель, точніше вчителька, — чудо­вий майстер своєї справи. (Зазвичай, у дітей до третього класу створюється певний стереотип учителя.) Більшість знає його як добру і чуйну людину. Під добротою наші третьокласники ро­зуміють конкретні вчинки: не ставить «двійки», не задає домашніх завдань на вихідний день, від­повідає на всі запитання, хвалить за гарні від­повіді, повідомляє батькам більше гарного, ніж поганого, «щоб мама, прийшовши додому після батьківських зборів, не сердилася».

Цікаво відзначити, що якості «гарний» і «добрий» ототожнюють: гарний учитель обов'язково добрий, добрий — завжди гар­ний. Крім того, учитель має бути розумним — «щоб усе знав і відразу відповідав на всі за­питання». Він любить дітей, а діти люблять його. Учитель — найсправедливіша людина: ставить правильні, заслужені оцінки. А для кращих учнів наприкінці чверті «не підстав­ляє оцінок, яких у них не було». Учні цінують стриманість: «щоб не кричала, не розібрав­шись», «вислуховувала відповіді до кінця». А крім того, учитель: акуратний (розуміється охайність педагога, смак в одязі, зачіска), уміє цікаво розповідати, чемний, скромний, суво­рий («щоб учні боялися і любили (!) учителя»), знає матеріал («а не так, щоб учні виправляли' на дошці помилки»), ласкавий, як мама, бабу­ся, веселий, як сестра, вимогливий («тому, що я можу учитися на «9» і «10», а вчитель не за­питує і мало вимагає, я й не вчуся»)...

15 учнів із 150, які писали цей твір, захотіли, щоб учителі не записували в щоденник те, що за­був удома фізкультурну форму або взуття, зламав ручку або крутився на уроці, «бо мама сердиться і навіть б'ється».

Пяти-, шести- і семикласники також заповню­вали анкету. Було в ній і таке за­питання: «Що б ти хотів побажати своїм учителям?». (Зауважимо, що до подібних запитань ставлення спеціалістів неоднозначне.)

Учні дуже обережно «натякали» на недоліки своїх учителів. Най­більше на моральну черствість, не­справедливість, небажання зважати на думку учнів. «Чому вона така гарна і вдягається красиво, і зачіска гарна, і з батьками розмовляє чем­но і з усмішкою, а на уроці з нами як почне кричати». Не подобається «недовіра до учнів, грубе ставлен­ня, коли сам погано пояснює, а від учнів вимагає, коли принижує». За­суджують учителів, які «виділяють відмінників», а на учнів із низькою

мотивацією до навчання не звертають увагу. Не люблять наші учні, «коли про помилки та погані вчинки говорять перед усім класом».

Як закінчити ці рядки? Хотілося б на мажор­ній ноті, як аванс для тих учителів, якими незадоволені учні.

Ніколи не можна забувати просту істину: хоро­ший учитель той, у якого хочуть навчатися.